Ракетні технології: ще «Грім» не гримнув, а «блискавки» вже виблискують

1. Давно це було
2. Фіаско або переддень грандіозного успіху?
3. Чи не все пропало
4. Колеса колесам - ворожнечу

Наши партнеры ArtmMisto

Збройний конфлікт в Україні довершив розпад колись могутнього єдиного союзного ВПК на оборонні комплекси незалежних пострадянських держав з меншими можливостями.

Після того як не так давно КБ «Південне» опублікувало відео випробувань твердопаливного ракетного двигуна для перспективного ракетного комплексу «Грім-2» і показало габаритний макет самохідної пускової установки для нього, в інтернеті почалося бурхливе обговорення даної новини. Треба сказати, що дана розробка ВПК України не в перший раз стає предметом пильної уваги експертного співтовариства.

Якщо звернеться до історії проекту, то виявиться, що одним з перших його попередників був ракетний комплекс ближнього (до 100 км) і середнього (до 500 км) радіусу дії «Борисфен», розробку якого конструкторське бюро «Південне» почало в 1994 році.

Відео:

Давно це було

Очевидно коштувати нагадати, що останнім свого часу створило 12 із 20 типів радянських міжконтинентальних балістичних ракет. І хоча у «Південного» не було досвіду проектування ракет такого типу, фахівці КБ порахували, що цілком здатні створити ракетний комплекс із заданими тактико-технічними характеристиками. Однак через відсутність фінансування реалізація проекту була зупинені в 2003 році.

Через деякий час роботи над ним були відновлені. Передбачувана дальність польоту ракети комплексу, який отримав назву «Сапсан», повинна була скласти 280 км, ймовірність ураження цілі - 87%, кругове імовірне відхилення від мети - не більше декількох метрів. Розміщувати «Сапсан» передбачалося на автомобільних шасі високої прохідності. Але всім цим планам не судилося збутися, через фінансові та організаційні труднощі в 2013 році роботи знову були згорнуті.

Більш досконалою версією цієї розробки (виконуваної для іноземного замовника) вважається ОТРК «Грім», призначений для ураження одиночних і групових стаціонарних цілей на відстані від 80 до 290 км. Вперше проект комплексу «Грім» був анонсований на виставці «Зброя та безпека--2015» в Києві. Його самохідна пускова установка повинна була нести дві ракети типу «земля-земля». Передбачувана дальність стрільби - до 280 км (з можливістю збільшення до 500 км).

Як запевняють розробники, ракети комплексу «Грім» отримають можливість долати ППО будь-якої складності. У тому числі - російський «парасольку» з С-300 і С-400, оскільки його боєприпаси, як і ракети «Іскандера», зможуть літати по непередбачуваною траєкторією.

Але настільки сміливі (і поки нічим не підкріплені) обіцянки відразу ж породили чимало скептичних коментарів. Як заявив свого часу експерт російського Центру аналізу стратегій і технологій, головний редактор журналу «Експорт озброєнь» Андрій Фролов, розробка ОТРК - це улюблена тема української влади для «розпилу» бюджетних грошей.

І з цим важко було посперечатися. Тести дослідного зразка системи «Грім» повинні були пройти ще взимку 2015 року, але через тяганину з боку Національного космічного агентства України, вогневі випробування ОТРК були перенесені на осінь 2016 року. Але і тоді не відбулися. Терміни знову були зрушені на рік.

На думку ряду аналітиків, через розвалу в українському оборонно-промисловому комплексі та нестачу фінансування, перспективи ОТРК «Грім», як і його попередників, виглядають вельми невизначеними.

Так заступник голови Центру аналізу стратегій і технологій Костянтин Макієнко висловив серйозний сумнів в тому, що в своєму нинішньому стані Україна взагалі може створювати високотехнологічні системи. Для цього необхідно не тільки величезну кількість часу і інвестицій (яких немає), але також кадри і досвід. Які також втрачені.

У свою чергу перший віце-президент Російського союзу інженерів Іван Андрієвський зазначив, що за радянських часів інженерна школа України дійсно була кращою серед союзних республік і по ряду напрямків перевершувала російську. Але тепер значна частина цього потенціалу втрачена.

Фіаско або переддень грандіозного успіху?

Цей скепсис не змогло розвіяти і поява вже в поточному році кадрів випробування твердопаливного ракетного двигуна для боєприпасів ОТРК «Грім-2». Також був продемонстрований досвідчений зразок самохідної пускової установки. Але загальна тональність більшості коментарів залишилося тим самим.

На цьому тлі вельми цікавим виглядає думка була висловлена ​​на сайті «Військове огляд» (topwar.ru) автором під псевдонімом Equalized, який схоже в курсі положення справ з проектом «Грім».

Всупереч негативним відгукам, він вважає, що відео випробувань дозволяє з упевненістю сказати, що при створенні українського ОТРК «Грім-2» застосована більш передова елементна база і технологія виготовлення твердопаливних ракетних двигунів (ТТРД) ніж у російських аналогів.

Його ТТРД виконаний за технологією «кокон», шляхом намотування з композитної нитки. Тим часом, навіть на ракетах найсучаснішого російського ОТРК «Іскандер-М» корпус двигуна виконаний з високолегованої сталі. Що очевидно є наслідком кризових 90-х, коли заради економії коштів і часу часто використовували паліативні технічні рішення.

Згідно з офіційними даними, ракета ОТРК «Грім-2» зможе вражати цілі на відстані до 280 км. Однак габарити ТТРД ракети, зіставні габаритам і вазі з двигуном боєприпасу «Іскандер-М», дають підставу говорити про те, що максимальна дальність ураження цілей ракетою «Грім-2» зможе досягати 450-500 км.

І тільки тому, що «Грім-2» розробляється для поставок в Саудівську Аравію, дальність експортної версії приведена у відповідність до вимог міжнародного режиму контролю за ракетними озброєннями (тобто не може перевищувати 300 км). Повна аналогія з «Іскандер-М» і «Іскандер-Е».

У разі ж закупівлі даного ОТРК збройними силами України, ці обмеження діяти не буде і ракетою «Грома» можна буде стріляти на максимальну дальність.

Чи не все пропало

Один з найбільш важливих питань (щодо якого, як ми вже бачили, є найбільше розбіжностей серед експертів) стосується здатності ВПК України (в його нинішньому стані) освоїти масове виробництво такої складної продукції, як оперативно-тактичні ракетні комплекси. На відміну від багатьох інших коментаторів Equalized вважає, що українській оборонці під силу створити необхідну для цього технологічний ланцюжок.

Колишній флагман радянської ракетної індустрії «Південний машинобудівний завод» має величезні резервні потужності (в даний момент він завантажений максимум на 20-30%). Розрив кооперації з РФ сильно вдарив по підприємству, але не знищив його до кінця. І в разі отримання замовлення «Південмаш» зможе без проблем мотати корпусу ТТРД.

Паливо до них цілком в змозі виробляти «Павлоградський хімічний завод», який після початку конфлікту на Донбасі працює не тільки над переспорядження старих боєприпасів, а й веде розробку палива до двигунів реактивних снарядів РСЗВ «Вільха». »

Україна цілком в змозі розробити і систему управління / наведення ОТРК. У країні є підприємства військово-космічної галузі, які спеціалізуються саме на виробництві окремих компонентів систем наведення і систем в цілому.

У їх числі, зокрема, «Казенне підприємство спеціального приладобудування« Арсенал », яке свого часу навіть брала участь у розробці систем наведення ракет для ОТРК« Іскандер ». Ранні версії цих ракет оснащені гірокомпас українського виробництва.

Системи наведення для космічної галузі розробляє підприємство «Хартрон-Аркос», в чиїй компетенції сумніватися не варто. Саме воно зараз працює над системою наведення ОТРК «Грім-2».

Але і надмірного оптимізму віддаватися не варто. ОТРК «Грім-2» швидше за все буде готовий не раніше ніж через 3-4 роки (хоча обіцяно було за 2), комплекс дуже серйозний, лише деякі країни світу можуть розробляти подібну техніку.

Росія і Україна входять в їх число. Різниця лише в тому, що у першої є гроші, а друга сьогодні - злиденна. Єдина причина по якій ракетний комплекс «Грім-2» взагалі зміг з'явився в металі, це фінансування Саудівської Аравії. Саме завдяки цим грошам були проведені НДДКР, практично створена технологія виробництва всіх компонентів ОТРК, налагоджується виробничий ланцюжок.

І навіть якщо замовник не прийме запропоновану йому версію ОТРК, на її основі з мінімальними витратами коштів цілком може бути зроблений проект «під себе». Правда не варто очікувати, що українські військові відразу ж почнуть закуповувати дані ракетні комплекси. Збирати гроші для цього збройним силам доведеться дуже довго, навіть для того що б оснастити хоча б одну ракетну бригаду.

Неважко помітити, що остання теза багато в чому знецінює попередні, адже саме брак фінансування погубив багато проривні розробки Українського ВПК.

Колеса колесам - ворожнечу

Ще одним яблуком розбрату в середовищі експертів є питання походження шасі для самохідної пускової ОТРК «Грім-2». Одні з них упевнені в чисто українське походження цього транспортера. Інші намагаються виявити його білоруське коріння.

Першою точки зору, зокрема, дотримуються автори українського видання AUTO-Consulting. За їхніми даними, розробкою і будівництвом «з нуля» самохідного 5-осного шасі для ОТРК «Грім-2» займається ПрАТ «Харківський завод транспортного устаткування» за участю ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. А. А. Морозова ».

Друга представлена ​​в стаття Сергія Іщенко під заголовком «Три ножа в спину Москви від« батьки »Лукашенка» (Під нестихаючі розмови про вічну дружбу Мінськ руйнує союз між нашими країнами.). Яка днями з'явилася в російському інтернет-виданні «Вільна Преса».

У цій публікації одним з «ножів» загнаних підступним Лукашенко в спину довірливою Росії називається то саме самохідне шасі для ОТРК «Грім-2». Досвіду створення таких машин Україна не має. І єдине розумне пояснення успіхам українців в цій області, на думку Сергія Іщенка, запропонував київський військовий експерт Михайло Жірохов в київському виданні «Деловая столица»: все сталося «цілком ймовірно, не без деякого участі білоруських фахівців, участь яких не афішується».

В принципі, в цьому судженні немає нічого нового. Ще влітку минулого року на підставі фото викладених інтернет-порталами, деякі коментатори зробили висновок, що пускова установка ОТРК «Грім-2» розміщена на шасі Мінського заводу колісних тягачів - МЗКТ-79292 або, принаймні, дуже схожому на нього.

А так як МЗКТ не виступав з жодними претензіями до українських оборонникам по неліцензійного випуску виробів своєї розробки, то або готові МЗКТ-79292 надходять на Україну безпосередньо з Білорусі, або на одному з тамтешніх підприємств ведеться їх складання з білоруських машинокомплектів.

Тим часом, уважний аналіз і зіставлення конструктивних особливостей шасі пусковий комплексу ракетного комплексу «Грім-2» і шасі МЗКТ-79292 приводить до висновку, що це - дві різні машини незважаючи на однакову кількість осей (10).

На першій відстань між усіма 5-ма мостами (перші 4 з яких провідні, а останній, судячи з фото, зроблений підтримує) - однакове. Керованими є перших 2.

Ходовий макет самохідної пускової установки ОТРК «Грім-2». фото bmpd.livejournal.com

У випадку з повнопривідним шасі МЗКТ-79292 (10х10), три останніх моста утворюють 3-засную візок. Два передніх останніх змонтовані відокремлено і знаходяться на значній відстані від неї і один від одного. Щоб надати цьому автомобілю велику маневреність, чотири його моста (перше три і останній) зроблені керованими.

Шасі МЗКТ-79292. фото russianarms.ru

З огляду на, що на Україні дійсно немає досвіду розробки колісних шасі більш ніж c чотирма провідними мостами, можна припустити, що за основу транспортера для установки «Грім-2» взято старе шасі радянського випуску МАЗ-543. Велика кількість таких машин дісталося українській армії в спадок від радянської. На їх базі розміщені ЗРК С-300, РСЗВ «Смерч» і ряд інших видів озброєння і військової техніки.

ЗРК С-300 на автомобілі МАЗ-543М. фото kolesa.ru

У процесі переробки МАЗ-543 замість двох вузьких була змонтована одна широка кабіна, а до чотирьох ведучих осях (з метою збільшення розміру платформи для розміщення довшою ракети) додана п'ята - підтримуюча. Це добре помітно на фото СПУ зверху при піднятих ракетних контейнерах

Приблизно також надходили китайці до тих пір, поки за допомогою МЗКТ не полагодили виробництво шасі з числом провідних осей більше чотирьох.

Таким чином було б великим перебільшенням говорити про передачу Білоруссю Україні технологій здатних настільки просунути її ракетну програму, щоб в майбутньому, хоча б теоретично завдати шкоди Росії.