Наши партнеры ArtmMisto
На знімку: перший вітчизняний легковий автомобіль НАМИ-1.
Колектив заводу «Спартак» близько першого шасі НАМИ-1 на Першотравневій демонстрації 1927 року.
<
>
Серійний випуск вантажних автомобілів АМО-Ф-15 вдалося освоїти до кінця 1924 року (див. «Наука і життя» № 1, 1999 г.). Але країна потребувала і в легкових машинах, тому тоді ж Науковий автомоторний інститут (НАМИ) провів випробування декількох зарубіжних моделей. І потрібно було вибрати машину, здатну надійно працювати на бездоріжжі. Знайти необхідний автомобіль не вдалося, і фахівці НАМИ вирішили спроектувати його самі. Потрібно було створити легку потужну машину, не схильну до буксування. Ці суперечливі умови зажадали ретельного аналізу конструкції і пошуку вдалого прототипу.
Заступник директора НАМИ Е. А. Чудаков звернув увагу на чехословацький легковий автомобіль «Татра-12», який восени 1925 року на Всеросійському автопробігу за маршрутом Ленінград - Тифліс - Москва протяжністю 5300 кілометрів фінішував першим. Після пробігу в Москві відбулася Перша Всеросійська автомобільна виставка, на якій були представлені брали участь в ньому машини. Там керівники НАМИ детально ознайомилися з «Татра», переконалися, що вона багато в чому перевершує великі автомобілі, і вибрали її в якості прототипу першої вітчизняної малолітражки.
У наприкінці 1926 року креслення нової машини, названої на честь організації-розробника НАМИ-1, передали на московський автозавод № 2, що називався в той час «Спартак». Автомобілі в основному повторювали прототип, але були в них і суттєві відмінності.
У початку 1927 року завод приступив до створення трьох дослідних зразків нової малолітражки, причому майже всі в них було виготовлено вручну, але досить якісно. Влітку 1927 року їхня випробували спочатку на гальмівних стендах НАМИ, а потім в різних пробігах: в Ленінград, Крим, Тифліс - з поверненням до столиці. Малолітражки справили на випробувачів гарне враження. За їх зауважень внесли уточнення в конструкторську документацію і з січня 1928 року прийняли НАМИ-1 до серійного випуску на заводі «Спартак».
На початку 1928 року Іжорський завод під Ленінградом почав підготовку серійного виробництва малолітражки. На заводі «Спартак» випуск НАМИ-1 зустрів великі труднощі: доцільно було робити не менше 10 тисяч машин на рік, а заводу таке завдання виявилася не під силу. І все-таки в 1928, 1929 і 1930 роках він випускав відповідно 50, 156 і 160 малолітражок. Було потрібно розширення виробництва, а цього заважала скрутність території, розташованої в межах великого міста.
Тоді інженери заводу запропонували передати збірку автомобілів спеціалізованому підприємству, яке отримувало б шасі зі «Спартака», а кузова - з іншого заводу. Цей проект обіцяв довести випуск машин до 4,5 тисячі на рік і знизити їх собівартість.
У 20-30-ті роки легкові автомобілі не продавали населенню: машина вважалася «пережитком капіталізму» і нечуваною розкішшю. Тому малолітражки, спроектовані для народу, надходили в гаражі установ, де виявлялися разом з Форда, шевроле, Паккард. У шоферів, які звикли їздити на американських «монстрів», новинка не викликала ентузіазму. Їм не подобалося запускати двигун заводний ручкою, шум мотора з його вібрацією, що передавалася рамі і кузову, дратував. Сідати в автомобіль виявилося незручно - кермо розташовувався праворуч, а дверей було тільки дві: передня зліва, задня справа. Салон закривався непоказним тентом. Прилади, навіть спідометр, були відсутні, регулювання і ремонт двигуна були складні.
У 1929 році в газетах вибухнула дискусія на тему: «Чи має право на існування і розвиток машина НАМИ?». У ній виступали головним чином водії і фахівці з експлуатації з державних гаражів. Їх оцінки зводилися до вимоги суттєвого доопрацювання або припинення випуску автомобіля. На захист нової машини виступив один з її творців - А. А. Липгарт. Він показав, що всі недоліки можна усунути, але для цього потрібні час і кошти.
Тим часом нова малолітражка виявила переваги, передбачені розробниками. В тісноті московських вулиць, часто не мали твердого покриття, НАМИ-1 легко обганяли неповороткі автомобілі з двигунами великого обсягу.
Вони швидше доставляли пасажира і легкий вантаж в штовханині великого міста, справляючи враження швидкохідних екіпажів. Починаючи з четвертого зразка, на автомобіль ставили новий кузов, який по дизайну схожий на розкішні відкриті машини з потужним двигуном. За ці достоїнства, а також за пестить погляд темно-синій колір кузова НАМИ-1 прозвали «Синій птах».
Поки в столиці бушувала дискусія, хороші відгуки про нові автомобілі прийшли з сільської місцевості. На бездоріжжі і в грязі трактів малолітражка НЕ буксувала, незручності салону, шум і вібрація двигуна не здавалися суттєвими. Сільські водії дбали про автомобіль, як про власну коні, зберігаючи його на ходу набагато довше, ніж їх міські колеги.
На жаль, ні добрі відгуки сільських водіїв, ні думка розробників прийняті до уваги не були. Випуск малолітражок НАМИ-1 припинився, тільки-но розпочавшись. А в грудні 1932 року Горьковський автозавод почав серійне виробництво легкових машин ГАЗ-А, на довгі роки визначили шляхи розвитку вітчизняного автомобілебудування.
До теперішнього часу збереглися два автомобіля НАМИ-1 і два шасі цих машин. Одна малолітражка і її шасі представлені в експозиції Політехнічного музею, інший автомобіль НАМИ-1 зберігається в музеї нижегородського заводу «Гідромаш», а друге шасі - в Технічному центрі московської газети «Авторевю».
